Дано хотіла побувати в Гусинцях, подивитися на затоплену церкву, хоча зараз вже ця назва зовсім не актуально, бо святиню відремонтували, а острів підняли і тепер вона є діючою. Хоча, як на мене, то в затопленій було більше шарму, але зараз мова не про те. ( Collapse )
Дорогою до Гусинців ми проїжджали села Старе та Сошників. Обидва з них порадували дуже гарними розмальованими зупинками. На зворотному шляху ми навіть зупинялися біля кожної, щоб роздивитися та сфотографувати, щоправда останню знімали вже з вікна))) ( Collapse )
Наступна зупинка в селі Чагарі. Тут немає нічого особливого, окрім трьох цікавих скульптур. Одна з них стоїть на в’їзді у село, інша на виїзді, а ще одна прикрашає фонтан. Останню мені, на жаль, не вдалося сфотографувати. ( Collapse )
Вже другий місяць передплачую твори з проекту Івченко наживо. Його суть полягає в тому, що двічі на тиждень письменник присилає своїv передплатникам оповідання та розділ з роману. Саме головне, що роман пишеться прямо тут і зараз, тобто ви отримуєте свіжачок. Але із-за браку часу я все ніяк не могла приступити до читання. А тут вирішила, час, то ж цей місяць став місяцем Івченка)))) ( Collapse )
Негаразди або проблеми зі здоров’ям такий собі лакмусовий папірець, щоб визначити як до тебе насправді ставляться оточуючі та друзі. Якось так склалося, що поки ти успішний, поки в тебе все є, поки можеш підтримувати інших та поки ти здоровий, то ти потрібен всім – і роботодавцю, і друзям і знайомим. Але тільки варто тобі зійти з дистанції, стати безпомічним та потребувати допомоги, як багато твої знайомих одразу десь подінуться. Воно і зрозуміло нікому не потрібні чужі проблеми та негаразди, в кожного вистачає свого. Цей рік був важкий, хоча він був нелегкий для кожного з нас, але коли твій світ руйнується, коли ти не знаєш що на тебе чекає, коли тобі боляче і страшно – це дійсно моторошно. А саме головне, що саме в цей нелегкий період ти можеш дізнатися, як насправді до тебе відносяться оточуючі. У мене були такі люди, які були поруч в самі страшні моменти і я їм за це дуже вдячна. А інші, а інші собі просто є… і я тепер знаю на кого можна покластися наступного разу, коли мені стане зле. Тож нехай біля вас будуть тільки достойні люди, а тих кому на вас начхати, залишайте в минулому, вони не варті вашого часу.
Не так страшний короновірус, як наша медицина. Цього року на власні й шкірі відчула всі переваги нашої медичної системи та лікарів. Суть в тому, що лікарі є різні, одні справді прагнуть допомогти, врятувати, а інші прагнуть лише грошей. Але ж людське життя і здоров’я – це не погано надана послуга чи неякісно виготовлений товар, це щось значно більше. Один лікар довів мене до такого стану, що я вже була справжнім зомбі, ще б якийсь час з її все добре і не відомо чим би для мене все закінчилося. Проте мені пощастило на хорошого лікаря і чудового хірурга і це в період хаосу і карантину. А от моїй родичці не поталанило, здавалося б проста операція, але щось зробили не так, довелося виправляти, тижні в реанімації, повна безвихідь і головне без грошей ти нікому не потрібен. Не дай боже хворіти і потрапляти в наші лікарні, бо ймовірність того, що вам попадеться гарний лікар не така й висока. Всім здоров’я і бережіть себе.
До карантину я ходила в кінотеатр декілька разів на тиждень. Це вже стало певною традицією дивитися українські фільми на великому екрані. Востаннє була в березні, як раз за день до закриття. А сьогодні, нарешті, після п’яти місячної перерви відкрила новий сезон. Кінотеатр Флоренція і його працівники, напевно раділи відкриттю, бо були всі такі привітні)))) І так, фільм показували тільки для мене))))
Йти святити яблука сьогодні не збиралася. А потім, повернувшись з ранкової пробіжки, погляд впав на власноруч сплетений кошик на минулих вихідних і я не втрималася. ( Collapse )
