Я одразу натрапила на цілу поляну рясту, дістала всій улюблений Геліос та відвела душу, далі таких полянок було ще багато але я ними вже тільки любувалася.
Чим далі в ліс тим меньше людей зустрічалося. По дорозі було багато різних квітів, листочків, жовті, сині, білі та рожеві барви, словом душі фотографа є де розгулятися.
Біля обсерваторії була колись одного разу з екскурсією, то боялася не знайти дорогу, але на диво вона знайшлася легко. Тут вже відчулася близкість цивілізації.
Квітуча магнолія нагадала про те, що зараз і в ботсаду вже можна помилуватися цими квітами.
А стежка від обсерваторії до ВДНХ нагадувала магістраль, тільки і встигай відходити, бо то перехожі назустріч йдуть,то велосипедисти. А ось і територія виставки, прогулянку закінчено))
