freckle06 (freckle06) wrote,
freckle06
freckle06

«Замок корабель» та Товтри обо третій день на Поділлі

Нарешті знайшла час написати про останній день мандрівки Поділлям.


І так день третій знову розпочався з раннього підйому —  вирушили на вранішнє фотополювання. Заінтриговані класними фотками до нас ще приєдналися інші туристи, але того дня погода була примхливою. Небо затягло димкою,  туману не було і сонце з'явилося лише тоді, коли було вже занадто високо, тобто таких красивих кадрів, як попереднього дня, зробити не вдалося.


 Але оскільки ми все ж таки прокинулися, то вирішуємо залишити народ фотографуватися і навідатися до одного з джерел у Пущі Відлюдника, набрати водички на дорогу.


Прогулянка ранковим лісом з чистим повітрям — це просто краса і головне жодної людини навкруги.


Встигаємо як раз до сніданку, а потім пакуємося в автобус і залишаємо базу — попереду нас чекала ще купа цікавих об'єктів та повернення до Києва.
А це невеличка фотозупинка на дорозі, красиво ж тут)




Прямуємо до Гусятина. Зараз їх два — це невелике село Гусятин в Хмельницькій області та селище міського типу і райцентр Тернопільської області. Раніше Гусятин був єдиним містом, яке потім поділили між собою спочатку Австро-Угорщина з Російською імперією, потім Польща та СРСР.  Звісно, що нинішне маленьке село було під Росією.
Кордон проходив по Збручу, де збудували оцю колонаду, яка і нині є рубежем областей.


Наразі ми знаходимося на території Хмельницьї області, але тільки-но переходиш Збруч і ти вже на Тернопіллі))))




Прямуємо далі — попереду меморіал з вічним вогнем, присвячений загиблим солдатам радянської армії.


В місцевому парку притаїлася синагога, вона дуже схожа на сатанівську, але менша і, на жаль, знаходиться в занедбаному стані, хоча й є пам'яткою історії, побудована у XVI ст.(((  До 90-х років тут знаходився місцевий музей. А наразі ця перкрасна споруда потихеньку руйнується, жалюгідне видовище(((




Окрім синагоги в парку можна помилуватися мозаїкою радянських часів, спочатку навіть важко зрозуміти, що зображено на стелі, яка присвячена 50-ти річчю Жовтневої революції)))






На вході до парку, в нашому випадку виході, височить пам'ятник козацькому ватажку Северину Наливайку, місцеві вважають, що він народився саме у Гусятині.




Смішний він якийсь)))


Через дорогу знаходиться Онуфріївська церква, побудована у XVI ст.  як оборонна споруда, де-не-де збереглися залишки фортечних мурів.








Наразі належить до УГКЦ, блискучі куполи — це вже новопобудовані, хоча, як на мене, виглядають вони на сірій мурованій будові якось недоречно.


Всередину не потрапили, бо було ще зачинено, хоча, коли поверталися, зустріли священника, який пропонував зайти до святині, але ми мусили наздоганяти групу.


Монумент, присвячений 10-ій річниці Незалежності.


Центральна площа Гусятина — тиха, спокійна та дещо провінційна. Дівчата-школярки, що проходили повз, були дуже вражені, що до їхнього Гусятина приїхали туристи)))










І чого вони здивувалися, он який костел у них тут є — Святого Антонія з монастирем бернардинів.  Був побудований у 1645 році тогочасним власником Гусятина Олександром Калиновським, тоді споруда виглядала дещо інакше, її фасад прикрашали скульптури. Костел зазнав рунувань, постраждав фасад та обвалилося склепіння. У 80-тих тут був концертний зал, а зараз він належить римо-католицькій громаді.




Ми обійшли споруду з різних боків,  отут на стіні видно сліди від куль, кажуть, що тут розстрілювали людей, хто саме і кого наразі не відомо.






Костел реконструють, фасад вже пофарбували, хоча, як на мене, просто мурований він виглядав краще.


Заходимо всередину, тут на одній із стін зберігся герб Калиновських.








Далі рушаємо до села Сидорів, яке колись було містом, і саме там збудував свій родинний замок Марцін Калиновський.
Знайомство починаємо з... кладовища))))


На перший погляд воно ніби-то звичайне, але Дмитро показує нам гробівець родини барона Пайгерта.




Але якщо придивитися уважно, то можна помітити ще цікаві надробки.






Тут вагу привернув ланцюг, який нагадує терновий вінець Христа.


Наступна зупинка біля костелу пресвятої Діви Марії, побудованого у 1730 році.


Якщо у гусятинському костелі герб Калиновських було зображено на стіні, то у сидорівському сам костел у плані повторює двозіркову стрілу з родового герба. Звісно, що якщо цього не знати, то і не здогадаєшся, так на дзвіницях видно форму зір, а з протилежного боку гострий кут.








Заходимо на подвір'я, обходимо навкруги. Поряд споруда домініканського кляштору, наразі вона лежить пусткою.






Скульптура Христа.


Колись на дзвіниці був годинник, зараз на його місця просто діра.


Якщо відійти трохи від костелу, то видно руїни вражаючі сидоріського замку.


Була пропозиція не йти до замку, а помилуватися ним з далеку, на щастя її не підтримали. Рушаємо до замку, з кожним кроком він постає в іншому ракурсі.




Я найперша збираюся на пагорб і завмираю від видовища, єдине, що тут зайве це стовпи, які тут встановили у 2012 році до фестивалю «Козацькі розваги».








Замок Калиновських було зведено у 1640 році на високому острівці, який з усіх сторін оточений водою. Потім його захоплювали і руйнували, відновлювали. Зазнав він значних руйнувань і за радянської влади — було підірвану всю південно-західну частину замку. Як завжди каміння пішло на будівництво, ну і звісно місцеві жителі себе також не обділили.
А он костел пресвятої Діви Марії.


Можна забратися на стіну, а можна всередину.












Дмитро скоординовує усіх у невеликий отвір, що веде за межі замку. Спустившись стрімкою стежкою, побачили, чому замок ще називають кораблем. Справді він схожий на велетенський корабель, що курсує зеленими просторами.




А отак мені він нагадує слона чи мамонта)))


Оцінюю маштаби)))


Назад вирішуємо не вертатися тією ж дорогою, а перебираємося через річечку по імпровізованому містку, який нам показали місцеві діти із цуценям.
Останній погляд на могучий замок-корабель.






Наш автобув мчить нас до останньою точки на маршруті — села Івахнівці, де за програмою мали побачити Товтри «Високі камені» та слід Богородиці.
Через Поділля простягається Товтрський кряж, гори якого, як і кримські вкриті вапняковими каменюками та скелями. Товтри — це колишній бар'єрний риф Сарматського моря.
Красиві зелені гори на горизонті.


Дмитро обіцяє нам фантастичні краєвиди, але для цього маємо піднятися он туди на верхівку.


Спочатку, якось не дуже вірилося, що там буде щось надзвичайне. Але ж треба подивитися, тож починаємо підйом, ні стежки ні доріжки немає, прямуємо навпростець.




Чим вище підіймаєшся, тим гарніші краєвиди відкриваються.






На верху побачили багато горицвітів.


І тут перед очами постають мальовничі камені, які і справді чимось схожі на зубці Ай-Петрі.






Якось не віриться, що отут на Поділлі можна побачити такі гірські краєвиди.
















Всі в захваті, позують на фоні, фотографують, підкорюють високі камені.




















І я насолоджуюся видами та жовто-синіми барвами.




Внизу новий храм Успіння Божої Матері, побудований у 2005 році.


Часу у нас не так багато, тож маємо рухатися далі, хоча, як на мене, я б тут довго просиділа)))
Група прямує до сліду Божої Матері, який знаходиться внизу схилу. За легендою, вважається, що Божа Матір йдучи до Почаєва, залишила тут свій слід, на місці якого з'явилася величезна брила, яка підняла слід на висоту. Також кажуть, якщо тут помолитися та поросити допомоги, то вона обов'язково прийде. Фігуру Божої Матері було встановлено зовсім недавно у 2014 році.


А я зачарована Товтрами, залишаюся на горі, вирішую повертатися тим же шляхом, що і підіймалася.
А оце так звані «Високі камені», вони і справді високі, ну звісно ж, для Поділля))) Камені справді якісь таємничі та заворожуючі, ніби-то їх тут хтось отак поскладав. Природа дуже таємнича)))






Спускаємося)




На цьому наша екскурсійна програма завершилася, ми повинні були пакуватися в автобус та вирушати на Київ, але... Хочу сказати, що ще зранку серед туристів витав дещо збуджений настрій, всі хотіли встигнути повернутися у місто ще до закриття метрополітену, бо таксі то дорого, тому всі поспішали та підганяли один одного. Мені була незрозуміла така поведінка, по-перше у програмі туру було ззаявлено пізнє повернення та і чого було паритися часом повернення, замість того щоб насолоджуватися красою подільського краю.
Не даремно в народі говорять «Поспішити, народ насмішити», так вийшло і в нашому випадку. Якраз під час посадки в автобус, виявилося, що один з туристів, трохи не правильно зрозумів ситуацію, і забув ключі від будиночку, ну а на додачу і свої речі, бо думав, що ми ще повернемося. Отут піднявся кіпіш, співчуваю бідному чоловіку, його ледве не лінчували, хоча чому-не зрозуміло, адже це ж життя, з кожним може трапитися.
Проблему вдалося вирішити — турист поїхав на таксі на базу, а решта провела 2 години у кафе у Городку, не даремно ж кажуть, що смачна їжа піднімає настрій. Тобто виїжджали всі щасливі та ситі))))
До речі, незважаючи на затримку, в Київ приїхали о 10 вечора, тобто ще можна було на метро дістатися у будь-який куточок міста і не раз))))
Все що описала це лише маленька частинка того, чим багате Поділля, тут ще є купа руїн замків та палаців, фортець, костелів, штольня, природні печери, на кшталт Атлантиди. Словом Поділля — це відкрита книга, яку варто читати та досліджувати.
І на останок слід подякувати нашому екскурсоводу — Дмитру Полюховичу за ці цікаві та насичені дні, бо без нього не було б цих фотографій, вражень і записів.

Перший день на Поділлі
Другий День на Поділлі
Сатанів

Tags: Добре поїхали, Тернопільська область, Хмельницька область, путешествия
Subscribe

  • У пошуках примари

    До недавнього часу найстарішим храмом Менщини була Миколаївська церква в селі Городище. Церква була збудована у 1763 році, в 60-тих роках її…

  • Про воду

    Я знала, що людському організму потрібна вода, кожного дня, в чистому вигляді. Але ніяк не могла себе заставити випивати денну норму, то я забувала,…

  • Літо

    Літо, поле, на якому колоситься пшениця та ячмінь, сонце, що наближається до горизонту і все навкруги заливає жовтогарячим світлом, а ще тиша і…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments