freckle06 (freckle06) wrote,
freckle06
freckle06

Вихідні у Кривому Розі, або по слідах зйомок фільму «Червоний» (день перший)

Якось так склалося, що спонтанні та найменшсплановані поїздки виходять найцікавішими та найяскравішими. Ну от сидиш ти собі вдома, нікуди не збираєшся, аж тут бац — і ти вже пакуєш речі та лаштуєшся в дорогу. Так сталося і з моєю поїздкою до Кривого Рогу.


Хочеться сказати, що вперше до Кривого Рогу я потрапила в останній день 2015, коли поїхала з клубом «Добре поїхали» на святкування Нового 2016 Року. Тоді мене реально вразило це промислове місто. До цього я ходила в гори, гуляла болотами, лазила по печерах, дотах та штольнях, сплавлялася, але ніколи на власні очі не бачила кар'єрів, в яких гігантські білази здаються іграшковими, а люди взагаля цятками, провали, глибиною понад 400 метрів, які нагадують тобі вхід до потойбіччя. А ще не знала чим відрізняється відвал від терикона, не знала, що таке метротрам та не зустрічала Новий Рік на відвалі, з видом на Кривий Ріг. Ну і звісно, що того захвату та вражень не було б без Володимира Казакова, який своїми розповідями, енергією та цікавими місцями просто закохав  у це місто.
Після того я постійно слідкувала за його сторінкою у соцмережі, а потім з'явилася ще одна — Кривий Ріг туристичний, тепер у вихідні по місту проводилися екскурсії. Я слідкувала, роздивлялася фотографії, і у мене зародилася мрія про те, що необхідно ще якось навідатися до Кривого Рогу, і звісно вже не зимою. Але про конкретну дату чи хоча б час навіть не думала. Аж тут у вівторок, подивившись фото та подумавши, що я теж хочу те побачити, вже ввечері дзвонила Володимиру та купували білети.
П'ятниця, Київ проводжав страшенною зливою та ураганом, а от Кривий Ріг зустрів сонечком та порожніми вулицями, воно й не диво — шоста ранку суботнього дня. Ми ще встигли закинути речі в місце нашої локації на ці два дні у місті, випити чаю та податися на місце збору групи — площу Артема.


Але з часом трохи прорахувалися, тому на місце прибули аж на годину раніше, тож досліджували парк відпочинку та прилеглі вулиці.
Будинок Культури ім. Артема, хоча площу здається вже перейменували.




За парком стадіон, де бігало та розминалося досить таки чимало людей.


Вдалині шахта «Родина», тут нас навіть запитали, чи не заблукали ми часом і можливо нам треба допомога))))


Робимо круг повз меморіал з вічним вогнем, який доречі горить постійно, а не так як у нас лише по святам, та прямуємо до будинку культури, де вже почали збиратися люди.




Народу зібралося багато, як потім стало відомо того суботнього ранку на екскурсію відправилося аж 55 чоловік — великий автобус. Тоді мені згадалися слова Володимира Казакова, які він говорив взимку, що Кривий Ріг зовсім нетуристичний, що тут важко знайти автобус і люди з мікрофоном викликають здивування. Але наразі ситуація змінюється, дуже багато криворожан цікавляться своїм містом, група була різноманітною, було багато дітей, а погодьтеся з довжиною міста в 75 км важко самому його дослідити. Серед людей промайнуло знайоме обличчя — це Марія Головань, саме вона проводила нам екскурсію в останній день року в музеї АрселорМіттал.


Ми вирушили на північ за межі міста до села Ганнівка, де знаходяться Кочубеївські штоні.  Залізорудний кар'єр було закладено у 1904 році місцевими панами Кочубеями, його довжина 185м, а глибина 35м.


Зараз вниз ведуть дерев'яні сходи — це все декорації до фільму «Червоний» за однойменним романом Андрія Кокотюхи, тут знаходилася одна з локацій зйомок — шахта на якій працювали ув'язнені.








Наразі знімальна група залишила кар'єр, а от декорації залишила, що виглядає досить таки ефектно, особливо коли колона людей зникає у темній порожнечі.




Готуюся до спуску — рукавиці та ліхтарик)))) Об'єми вражають, люди тут здаються мініатюрними.






Спускаємося трохи нижче, тут вогко та без ліхтарикв не обійтися, ця порожнеча утворилася за рахунок виробки.








Тут багато летючих мишей, їх чутно по писку, а одна навіть звалилася зі стелі, напевно стало цікаво, що то тут за народ шастає. Миші тут більші ніж у Атлантиді та страшніші)))
Далі крокуємо до штолень, всього їх в кар'єрі п'ять, всі вони горизонтальні, не надто високі і всі тупікові.


Тут взагалі низько, випростатися наповний зріст неможливо.


Ще одна штольня, тут декілька коридорів, на підлозі кістки — хтось когось з'їв)))








Стеля та стіни — це лимонітові сланці, вони справді мають жовтуватий колір і дуже добре фарбують руки та одяг)))




Незважаючи на те, що група у нас дуже велика, і якби я не відставала, я майже завжди чула всі розповіді екскурсовода.




У Володимира Казакова все було так організовано, що він не забував про жодного туриста, якщо ми не вміщалися в вузькому та тісному коридорі всі, то проходили по черзі і з захопленням слухали як раніше підривалася порода)))








Це старовинні цвяхи на яких кріпилися шахтарські ліхтарі.


Черга до ще однієї штольні)))


Дерев'яні стовпчики, дошки, тачка — це також декорації до фільму)))


Фотограф)


Ще один спуск, для надійності та безпеки спускатисся нам допомагає Олексій, тримаючись за мотузку та слідуючи його порадам, всі туристи без проблем потрапляють до  величезного залу, тут навіть всіх ліхтариків недостатньо, щоб освітити стелю)))








А тут лимоніти можна помацати та роздивитися при денному світлі.








Рушаємо назад, хтось йде поверху і має нагоду зазарнути у цей отвір, а ми рушаємо по сходах нагору.








Нагорі роблять групове фото, я щоправда трохи припізнилася.
Навкруги все таке красиве зелене, вкрите квітами, і не скажеш, що весною це все червона пустеля.










Останній погляд на декорації, до речі на задньому плані то відвал, а не просто якийсь схил, він просто вже так заріс рослинністю, що і не здогадаєшся, а ще там, за словами Казакова, наразі дуже багато маленьких куріпок, тому туди ми не йдемо.


В автобус, бо нас чекає ще одна локація зйомок фільму «Червоний», так звана Криворізька Колима, яка знаходиться в районі провальної зони шахти Гвардійської, тобто в тих краях, де ми блукали першого січня)))


Хоча ці місця я вгадала неодразу, бо навідміну від зими все було зелене і червоне.




Ми на місці, тут, як я зрозуміла були залишки будівель, сараїв, але над ними трохи почаклували і вони стали територією табору. На вході плакат та червона зірка, з тильної сторони портрет Сталіна, ще одине зображення вождя намальоване на стіні.






Досить незвичне місце, справді нагадує концтабір, можливо саме червоний грунт надає картинці більш моторошного вигляду. Нам дозволили навіть трохи пройтися майданчиком, бо зйомок на даний момент не вели.














Як на мене, цю декорацію варто було б зберегти після закінчення знімального процесу, був би шикарний туристичний об'єкт.
Часу в нас небагато, тому швиденько пробігаємо навкруги і до автобусу.














На тому екскурсія закінчується, але не для нас. Ми разом з Володимиром Казаковим виходимо на на КРЕСі, приєднуємося до іншої групи і прямуємо до водосховища. Там на нас чекає катер «Анна» зі справжнім капітаном та водна прогулянка по Кресівському водосховищу, з води місто виглядає по-іншому.






Катер невеличкий, але на ньому можна знайти собі місце до вподоби.  Тут менше продуває вітер і все добре видно. Я ж розмістилася на кормі, спочатку було жарко, бо катер йде дуже повільно, але це саме те, щоб розддивитися навколишні пейзажі, але потім я не пошкодувала, що прихватила штормівку, дуже виручила.




















На зворотньому шляху я перебралася на ніс, тут встановлено лавку, то ж можна сидіти і насолоджуватися краєвидами.






Міст, який з'єднує два райони міста.






Колись тут були вулиці селища, яке затопили створюючи водосховище.


Кільце розвороту метротраму.


А це місцевий «Манхеттен» — мікрорайон Зарічний.




А тут колись був піщаний кар'єр.


На тому березі  місце для пляжу, до якого веде майже «потемкинская лестница», щоправда в місці немає жодного офіційно відкритого пляжу, хоча люди звісно ж купаються.


А Володими Казаков все розповідає, стільки цікавої інформації від нього почули, а здавалося б ну просто водна прогулянка.


Дорогою назад пропливаємо повз декілька профілакторіїв, якісь досі діючі, якісь вже ні, але їх тут багато.


Все, причалили, далі Володимир Казаков показав нам ще стару Кресівську греблю, яку вдалося захистини під час війни та  пам'ятник воїнам, які загинули захищаючи її.












На цьому ми розпрощалися з Володимиром до наступного дня, а він порадив нам, що ще можна подивитися в місті. І так ми самі того не очікуючи потрапили до парку Газети Правда, в якому хотілося побувати ще з зими.


Невеличка пішохідна зона, фонтани.




Знак «Я люблю Кривий Ріг» встановили тут не так давно, до нього постійна черга з охочих сфотографуватися. Дуже добре зроблено, трактувати КР можна по-різному.


Тарас Шевченко


Пес та вовк, герої мультика, зараз не заспіваю, бо майже весь день нічого не їла))))




Парк відпочинку ім. Гагаріна, туди не йдемо.


Ще одна табличка, мені вона більш до вподоби.


Ще один вічний вогонь.


Люки Кривого Рогу




Надибала такий раритет, скоро такого вже точно не буде))) На будинках теж.








Підтримка місцевого футбольного клубу


А ось і парк Газети Правди, він невеличкий, але чистий та охайний, бачимо навіть охоронців, працює фонтан.










Алеї, вздовж яких стоять камені — різні породи з зазначення назв та горизонтів на яких вони залягають.


Тут добре, але ми вже добряче втомилися та побачили стільки всього цікавого, що особисто в мене вже трохи притуплене сприйняття. Та й небо починає затягувати, відчувається, що піде дощ. Тому йду подивитися на човнову станцію.


Але щоб оцінити всю її красу, треба перебратися на протилежний берег. Переходимо по містку, тут їх багато, якісь в кращому стані, якісь в гіршому.








Човнова станція






Частина парку на протилежному боці занедбана, що досить добре впадає в очі особливо після відвідування культурної частини.
Повертаємося на площу Воз'єднання, шукаємо потрібну маршрутку, встигаємо як раз до дощу.


Ну ось майже добіг до кінця наш насичений день у Кривому Розі, можна побалувати себе солодким та горнятком запашної кави.


А потім ще була піша прогулянка під дощем до місця ночівлі і чаклування на хорошу погоду на наступний день.
Про наступний день
Tags: Дніпропетровська область, путешествия
Subscribe

  • Календар для Мандрияк. Дубль два

    Спочатку народилася оця версія календаря. Але після повернення з Карпат, я привезла ще чимало гарних фотографій символу клубу, тому захотіла зробити…

  • Календар для Мандрияк

    Кожного року думаю, що вже не буду робити настільні календарі, що це останній... Але в кінці наступного року приступаю знову до роботи. Цього разу…

  • Карантинні спостереження

    Напевно всі ми під час карантину купували багато чого онлайн і звісно ж користувалися доставкою. В більшості випадків остання була безкоштовною, що…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments