freckle06 (freckle06) wrote,
freckle06
freckle06

Жадан «Тамплієри»

Вчора побувала на презентації нової збірки віршів Сергія Жадана «Тамплієри» у «Кінопанорамі».  Це було щось неймовірно. Жадан читав 1,5 години без перестанку, невеличкі перерви між віршами заповнювалися оплесками. Я заворожено слухала, зробивши лише пару кадрів. Його вірші проймали душу. Як я вже колись писала, Жадана варто не лише читати, його ще й варто слухати — зі сцени линули енергетика та емоції, які заставляли то переживати, то сумувати, то радіти. По завершенню зал аплодував стоячи. А потім була величезна черга на вихід і за автографами)))


Ще хотілося додати трохи слів не зовсім по темі))))
Мене вже котре вражають люди, які приходять на захід купивши квиток, а потім через півгодини, намагаються вибратися з центру залу, підіймаючи купу народу. Напевно, я вже надто стара, бо така поведінка якось не вкладається в моїй голові, має ж бути хоч якась повага до артиста, хоча, така поведінка, на жаль, вже стала нормою... Коли чергова дівчина покинула зал, Жадан прокоментував це, що нас стає все менше, але він ще почитає)))
Ще на презентації були присутні поранені військові зі шпиталю. На візках, милицях, хтось без стопи, хтось без ніг, це страшно... А ще така сумна річ, що цим людям дуже важко обійтися без стонньої допомоги, бо наше місто, культуhні місця зовсім не пристосовані для них. Відвідувачі розступаються, утворюючи коридор для хлопців, щоб вони змогли вийти. А ти стоїш і думаєш скільки їх ще отаких скалічених не тільки тілесно але і душевно клятою російською війною.
А тут виходиш на вулицю і потрапляєш зовсім в інший світ, світ розкоші, лексусів, гламурних дівчат, заповнених ресторанів, свята та веселощів. А як важко військовим повертатися до нормального життя, повернувшись з того пекла сюди, навіть важко уявити.  Як сказав один чоловік моїй бабусі: «А чому нам не святкувати, яка війна, у нас же у дворі не стріляють». Прикро, що деякі не задумуються і не розуміють, що тому і не стріляють, бо нас там охороняють наші хлопці, які віддають за це інколи найголовніше — своє життя...
Далі переповнений автобус, молодий хлопець у своєму гаджеті, весь час поправляє чуприну, а поряд стоїть літня жінка з сумкою та чорною хустиною на голові, але він же мужній і хоробрий, і напевно втомився за цілий день...
Ну і незабудьте купити та почитати нову збірку Сергія Жадана.
 
Tags: Індустар 50-2, Київ, Мысли вслух
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments