freckle06 (freckle06) wrote,
freckle06
freckle06

Новорічні вихідні на базі спелеоклубу «Атлантида»

Я вже не раз писала, що не люблю зустрічати Новий Рік банально за застіллям. Кожного року прагну придумати щось нове і нестандартне. Минулий 2016 рік зустріла на Петровському відвалі у Кривому Розі — це було неординарно та цікаво. Цього року була ідея знову податися до Кривого Рогу, але їхати на декілька днів було не з руки, а хотілося потрапити саме на новорічну ніч. Та всесвіт виявився проти цього, час прибуття інтерсіті виявися незручний, тому від цієї ідеї довелося відмоитися. Дома в Києві сидіти не хотілося, звісно можна було поїхати до друзів, але то теж не те. А ж тут раптом отримую пропозицію про зустріч Нового Року на базі спелеоклубу «Атлантида» у селі Завалля.  Ця пропозиція мені сподобалася, хоча насправді я не знала чого очікувати, скільки народу там буде і як вони святкуватимуть.  Але я настільки втомилася від роботи, календарів, що мені просто необхідно було вирватися з міста, подихати чистим повітрям, познайомитися з новими людьми.


Отож 30-го ввечері я з тяжким наплічником, основна вага то пляшки шампанського та пепсі — остання це своєрідний допуск на базу, бо це улюблений напій Олександра Щербицького (або просто Шури), ну і звісно з сумкою з фотоапаратом, куди ж я без нього, рушила на вокзал))) Київ проводжав мене передсвятковою метушнею, маршрутка була забита вщент, всі тягли пакунки з їжею та напоями, тому я навіть раділа, що тікаю звідси.
У Хмельницькому навіть з'явилася надія, що свято буде сніжним, але Кам'янець зустрів сірими вулицями. О 12 ночі важко дістатися до Завалля, бо по тій дорозі і вдень ніхто не хочу туди їхати, не кажучи вже про ніч. Заночувати на вокзалі нам не дав Шура, сам приїхав та доправив нас до Завалля, за що велика йому дяка.
Вночі я толком нічого не розгледіла лише привіталася з тими, хто ще не спав, Марусею та оцим малим бешкетником, якого звати Спартак і потупцяла спати, розтеливши свій спальник на лежаку.


Зранку десь о 8.00 ця малеча почала будити народ краще будь-якого будильника))))  Я повалялася ще до 9, а потім коли сонечко почало заглядати у вікно, лежати вже не схотілося, до того ж спання на дерев'яних нарах після ортопедичного матрасу дається взнаки))))
На вулиці сонячно, над головою блакитне небо, повітря чисте та морозне — це просто рай. Кияни мене зрозуміють, бо таку погоду ми за зиму бачимо не так і часто, зазвичай ми живемо у суцільному мороку, ніби якісь діти підземелля. Тож я насолоджувалася і помалу роззиралася. З часу мого останнього візиту тут чимало змінилося, збудували нову кухню, добудували приміщення та обшили то все деревом, з'явився літній душ та передбанник у лазні. Знайомлюся з народом, мене вводять у курс справ, де та що.
Це Маруся, вона ніби-то навіть трохи підросла.


А ще в неї з'явилося потомство)))






Кіт став більш товстішим.


Прогулялася до Збруча, помилувалася зимово-весняними краєвидами)))








Яка тільки чиста вода.




А потім почалося передноворічне приготування, добре, що серед нас було аж три професійних повари, то в їхніх руках робота просто кипіла. Мені дісталася чистка моркви, а ще її натирання для салату по-корейськи, з цим то я справилася, але митття терки виявилося адською справою))))


Снігу немає, оце єдине, що нагадує про те, що все-таки зима на вулиці.


Тому щоб додати трохи святкового настрою прикрашаємо подвір'я гірляндами, а живу ялинку іграшками.


















Вечоріє, прекрасний захід сонця.




А там печера «Атлантида»




Наш святковий стіл. Якщо чесно, то я давно не бачила такої купи різноманітних страв. До того ж ще вдень ми поласували смачним борщем, а надвечір окрім оцих страв на гостей чекав ще й плов.


Наша компанія складалася із 17 осіб, в цьому напевно можна угледіти щось символічне — 2017 рік і 17 чоловік.
Після 12.00 роздача подарунків, всі радісні, найбільшу коробку отримала маленька Поліна)))






Фото на пам'ять.


Незважаючи на відсутність снігу, настрій святковий.


Люблю я підглядати у вікна)))




Зусріч Нового Року пройшла у дружній та теплій атмосфері. І хоч більшість народу я побачила вперше лише зранку, це зовсім не відчувалося, співали пісні під гітару, розмовляли. Лише десь о 6 ранку розійшлися спати, попередньо прибравши все зі столу.


Зранку 1-го я вирішила прогулятися і провітрити голову, до того ж більшість народу ще спала, а на вулиці було свіжо і сонячно.  Йду вздовж Збруча, йду не сама, зі мною відправляються Маруся та її синок Угольок, тож мені не сумно)))










Маруся немов той метеор, гасає десь попереду, перепливає через Збруч тільки так, я навіть не встигаю дістати камеру, а вона вже на іншому березі.




Угольок ще маленький за мамою не встигає, то біжить поряд зі мною.


Збруч трохи примерз.






Зранку так класно і такі краєвиди відкриваються.














Доходжу до повороту, знаходжу щось схоже на кар'єр, і повертаюся назад.






Народ вже прокинувся, виникає ідея поїхати до Кудринецького замку, бо ще не всі там були. Я звісно за всіма руками і ногами. Бо дуже хотілося туди потрапити, я навіть перед від'їздом вивчала карту, він ніби-то і недалеко, але ж треба знати дорогу.
Загружаємося у 2 буси і автівку і рушаємо. Під колесами чудо-дорога, я все намагаюся розгледіти, що воно там — бруківка, асфальт чи звичайна грунтівка, хто зна.
Ми на місці.


А там на крутому пагорбі видніється Кудринецький замок, збудований він був у 1615 році, а гора називається Стрілка. Розташування дуже зручне, бо з одного боку Збруч, з іншого яр.




Переходиом через місток і потрапляємо у Тернопільську область.




Церква Здвиження побудована у XVIII ст.




До замку веде крута стежка, в одному місці багнюка настільки розстала, що довелося обходити просто по схилу. Дорогою проминули два мармурові кар'єри.




Це залишки північно-східної вежі, вона була надбрамною.


Від замку небагато що залишилося — лише одна триярусна вежа, а раніше їх було три. Це північно-західна вежа, всередину якої можна легко потрапити. Тут видно залишки каміну, а ще є бійниці, сама ж вежа викорустовувалася як оборонна споруда, так як і склад.








Житловий комплекс знаходився біля східної вежі, яка була найбільш захищена, бо розташовувалася на стрімкоку березі Збруча.


Згори відкриваються фантастичні види на Збруч, який він тільки закручений))))












Внизу Кудринці


А он там Завалля і печера, саме звідти весною я роздивлялася Кудринецький замок.


Якщо піти далі, і добре покопатися, то можна знайти старі черепки та навіть монети. Тож чоловіки прямуюють туди, інші роблять селфі та роздивляються краєвиди.




А я повертаюся до замку, ходжу роздивляюся його  з різних боків.








Північна стіна замку з бійницями














Залишки південної вежі та стіни з яркою.






На схилі гори є невеличка печера, але я до неї не спускалася.




Що ж рік почався непогано — одним місцем, де я б хотіла побувати стало менше))))
Повертаємося до Завалля, де приступаємо до приготування вечері на багатті, а саме бограчу та шашликів. Бограч вийшов дуже смачний, трохи не такий до якого я звикла, але дуже класний і досить таки гострий.










Потім до 4 ранку всі грали у настільну гру Uno, я набрала найбільшу кількість балів)))) Насправді я так давно в щось подібне не грала, що довелося довго в'їзджати в правила, а потім коли нарешті до мене дійшло, то було вже пізно)))) Але то не головне, головне, що добре провели час)))
В останній день нашого перебування на базі ми таки подалися в печеру. Група у нас вийшла досить цікава — четверо киян, які приїхали на екскурсію, нас п'ятеро, трьохрічна Поліна та такса Спартак)))


І перше випробування для мене — це звісно ж підйом. Він дався мені важкувато, але я справилася, і головне мені дали хорошу пораду, що при підйомі має бути три точки опори. Дивно але чомусь мені ніхто про те не казав, наскільки б це спростило мої муки багато років тому, коли я намагалася підкорити скеледром)))
До речі спелеологам таки вдалося виграти суд, колишній ПР Гураль Л.А. більше не претендує на печеру. Але  ще багато треба зробити, щоб не з'явився ще один такий розумник, який схоче захапати Атлантиду».
Ми всі всередині, йдемо по ознайомчому маршруту, я тут вже була, тому просто роздивляюся, оновлюю то все в пам'яті. Дуже багато летючих мишей, як маленьких, тих, що нагадують бутони, так і інших, як на мене, менш симпатичних. Цього разу маршрут коротший за минулорічний, із полазити був лише тухіс. Спартак незважаючи ні на що носився печерою)))
Час повертатися, спуск вниз пройшов більш менш краще))) І тут виникає пропозиція повернутися ще в печеру і піти подивитися нові масиви. Я трохи вагаюся, бо маршрут значно тяжчий і до того ж там необхідно буде пройти розпорку та спуститися в колодязь. Я не знаю чи зможу подолати свої страхи та фобії, але погоджуюся. Бо по-перше я не знаю чи буде в мене ще така нагода побувати в нових районах і побачити справжню «Атлантиду», а по-друге така вже я людина, що отак от не кидає не доведене до кінця. Тому ми четверо повертаємося до печери, це десь було близько 4 години дня. Дертися вгору вже мені здалося набагато легше, думаю отак з десяток раз би полазила, то робила б то з закритими очами)))))
А потім нас залишилося троє, одна людина мала повернутися і почалося саме цікаве. Пройти розпорку та спуститися в колодязь для меен стало справжній випробуванням, я дуже старалася і намагалися пересилити свій страх, але було моторошно. Велика подяка за витримку, підтримку та страховку.
Фотоапарат з собою я не брала, бо тут би хоч самій пройти))) Тому просто опишу на словах — ми побували у залі народної творчості, де з глини виліплені різні фігурки, залі Динамо, побачили ялинку із кристалів і подалися в новий район, тут ще з нас ніхто не бував. Район «Амазонія» був відкритий у 2014 році. І тут дійсно фантастично, те, що я бачила в старих районах в порівяннні ніщо. Тут все мерехтить і іскриться, величезні кристали звисають зі стелі, нові зали просто гігантські. Ми йшли величезними залами, по відміченій стежині, жартували, що там нас чекають стадіони, і таки да, об'єми печер вражали. Були і вузькі лази з камінням, об яке нещадно вбивались коліна, але ми всеодно дерлися вперед. Були коридори, де доводилося тільки рачкувати. В одному з ходів я відстала, тож довелося по мене повертатися, а в іншому застрягла, ну типу, у мене пролазила або голова, або задня частина, а так, щоб я вся разом то ні)))
У жодного з нас не було годинника, а тому ми втратитли лік часу, ні, ми то розуміли, що ми вже тут довго, але скільки саме не знав ніхто. До того ж навкруги було дуже гарно, там можна годинами ходити і роздивлятися то все, якась порода нагадувала розсипи мозайки, таке враження, що її хтось виклав.
Якби не було гарно, час повертатися, назад вже просто повземо, нічого не розглядаємо. підйом в колодязі мені дався важко, а на останніх метрах розрорки я здалася, довелося мене заштовхувати наверх і трохи протягуати вперед. До того ж нас вже почали шукати, бо виявилося що вже близько 10 вечора, тобто під землею ми провели 6 годин. Ще жартували, добре, що наш потяг на Київ а ж о першій ночі))))
Можливо для когось така вилазка нічого не вартує, але особисто для мене це була справжня перемога над собою та своїми страхами, я таки змогла))) Стільки вражень, стільки адреналіну, що синці на колінах та ліктях меркнуть поряд. Рік почався прекрасно, хотілося, щоб в такому ритмі він і пройшов, і щоб він був повний перемог над собою та не тільки.
Насолодитися та перетравити отримані враження і побачене в мене не було часу, бо довелося галопом збиратися. Добре, що чимала ватага їхала до Хмельцького, то і нас підкинули на вокзал у Кам'янці.
Хочу подякувати всім, хто був зі мною в ці новорічні вихідні, велика подяка за запрошення та опіку наді мною в печері.
А хто ніколи не бував у печері «Атлантида» дуже раджу відвідати, море вражень гарантовано. Всі контакти можна відшукати на сайті спелеоклубу, або ж просто пошукати ХСК «Атлантида» у соцмережах.
Tags: Тернопільська область, Хмельницька область, путешествия
Subscribe

  • В гості до трьхсотітнього Смайлика

    Про Максаківський монастир чула давно, але об'єктом для обов'язкового відвідування він став після того, як у Менщині Туристичній я побачила…

  • Десна

    Щоб побачити Максаківський монастир потрібно з Максаків перебратися на протилежний берег Десни. Зробити це можна лише з червня по жовтень, коли…

  • Максаки

    Можна напевно не писати, що світ безмежно великий і в ньому стільки всього цікавого) І головне не потрібно далеко їхати, нові місця можна відкривати…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments