freckle06 (freckle06) wrote,
freckle06
freckle06

Про ранкову каву та полонину Плаєк (день п'ятий)

Це був наш завершальний день в Карпатах і почався він просто божественно. Оскільки того дня деякі учасники вже від'їжджали, то встали раненько, що встигнути випити кави. Але не простої і не в будиночку, а в одному фантастичному місці, яке нам показала Таня, за що їй велика дяка)))


Взявши все необхідне, в ранкових променях рушаємо дорогою, якою вчора прийшли в Гуту.


Йдемо може десь км 2, потім пірнаємо на стежинку і виходимо на берег річки. З кількості обладнаних місць для відпочинку видно, що місцеві ці місця також облюбували. Але якби там не було, місце красиве.




На протилежному березі здіймається крутий скелястий берег, зі складок, виглядає потужно і монументально. І таке враження, що це не природа так склала каміння, а людська рука постаралася)




Народ дуже швидко і оперативно збирає імпровізований стіл, набирає воду в чайник і ставить на горілку.


А цей товариш прийшов із нами від самого орендованого будинку, знав, же, що йому щось таки перепаде)))


Таня чаклує над кружками і кава готова))) Так воно гарно і гармонійно виглядає, що просто не можна втриматися, щоб не сфотографувати))))






Це була найкраща  та найсмачніша кава в моєму житті, в жодній кав'ярні такої не подадуть і вона так не смакуватиме.




Ранковий серпанок, дзюрчання води, прохолодне та чисте повітря, яким не можливо було надихатися і запашне горнятко гарячої кави. Кожен з нас відійшов поодаль, щоб насолодитися моментом, поринути у свої думки та взагалі просто помедитувати дивлячись на воду.




Таня сміялася, що в мене круглі очі від здивування, можливо так воно і було, але скоріше не від здивування, а від захоплення))))
Пізніше виникла ідея, започаткувати таку традицію — пити каву в якомусь цікавому та незвичайному місці, ну звісно ж починаючи з наступного походу))  А ще одна людина загорілася ідеєю не просто пити каву, а пити з порцелянової кавової чашки. А що, це б було ефектно, скажемо висота десь понад тисячу метрів, а ти сидиш і насолоджуєшся кавою з чашки))) Побачимо чи реалізується ця задумка.
Кава випита, горнятка вимиті, хтось йде, а я не хочу залишати це місце, ще довго фотографую, бавлюся з витримкою і ловлю воду.












Але на все всій час, треба повертатися, йдемо повільно, зупиняючись пофотографувати квіти.












Прямо якийсь альпійський пейзаж)))

Попрощавшись з від'їжджаючими ми почали думати куди б ще сходити отак без нічого, але щоб і не дуже далеко. Вибір впав на полонину Плаєк, до неї 3,5 км, потім назад і як раз нормально виходило.
Тож бажаючі рушили. Добряче припікало сонечко і трохи припарювало, йшлось важкувато.


Отут трохи зійшли з маркера, бо пішли широкою дорогою. А тим часом почало погримувати, і чим вище ми піднімалися, тим потужнішим ставав гуркіт грому.


Навіть постало питання, а чи не повертатися, але ж ніби стільки пройшли, та і на гору ми ж не поліземо, до того ж думалося може десь пронесе)))
Знову виходимо на маркер.


Гримить ніби-то менше, але починається дощ і краєвиди такі похмурі.




І от ще трохи і ми на полонині Плаєк і йде дощ. Ну звісно як звичайно, маючи купу одягу від дощу, не всі з нас його прихопили, то ж трохи мокнемо)))










З полонини відкриваються фантастичні краєвиди. Але треба ловити моменти, бо то щось видно, то набіжать хмари і все.






Хребет Сивулі


А це Ігровець та Висока, на які ми збиралися піднятися, але може якось наступного разу.


Ось наша компанія.




Гроза пішла ніби в інший бік, бо гримить десь вже далі. Дощ перестає йти і ми трохи насолоджуємося видами, що відкриваються із-за хмар.






А от Аделі все ні по чім, вона трохи мокра, але така радісна, позує, бавиться зі своєю коровою і зовсім не втомилася. За нею так цікаво спостерігати та ловити моменти)))








А тим часом починає гриміти десь зі сторони Сивуль, це щось вже йде на нас. Тож маємо спускатися. Я взагалі то дуже люблю дощ з грозою, але люблю я його в міській квартирі або ще якомусь затишному місці, але аж ніяк не на висоті. В таких випадках мене страшенно лякає грім.
Вниз спускаємося швидко, по дорозі натрапляємо на саламандри, їх дуже багато, і сидять прямо на дорозі, можна і наступити.




Позує)) Реально вона отак сиділа декілька хвилин непорушно, типу кажучи, ну знімайте мене лише тільки відстаньте))))


Назад вертали вже маркованою стежкою і на ній наштовхнулися на отаке чудернацьке дерево, симпатяга)))


Внизу тихо і дощу немає, не гримить і все ніби-то потонуло в молочному тумані. Я йду вже повільно, насолоджуючись, бо завтра поїзд мене вже помчить до міста.






Карпати, вони могутні, величні, красиві і грізні. Мені здається, що побувавши тут, ти або захворієш ними всерйоз і назавжди або ж вони тебе просто вразять, але точно не залишать байдужим.
Мене Карпати полонили якось не одразу. Вперше я потрапила сюди взимку 2009 року. Сама не знаю чого, просто захотілося, тоді я ще нічого і не знала, просто якось так наобум вибрала Пилипець і поїхала... Потім було дві поїздки з туристичною компанією в 2011 — весною та восени. Саме осінній виїзд став таким собі лікувальним бальзамом для моїх душі та серця, але саме тоді я знайшла хорошу подругу, з якою, незважаючи на відстань, ми досі товаришуємо.
А тоді було літо 2012 року,знову гадання на кавовій гущі і мене заносить в Татарів. Пам'ятаю тоді вилізши з автобуса я подумала, що я тут буду робити цілих десять днів?  Але вже наступного дня я знала що і для чого))) Потім був 2013, 2015 та от і 2017 з мандрівкою в трохи іншому та новому для мене форматі, але мені це сподобалося і в такій мандрівці є купа своїх переваг. То ж перша спроба виявилася вдалою, треба продовжувати, скільки ще краси в Карпатських горах, яку я хочу побачити на власні очі.
Пишучи всі ці пости, я тільки зараз кинула погляд на настільний календар у мене на столі, а там цитата з пісні гурту The ВЙО «Багато країн, Карпати одні — ти мусиш там побувати...»
Думаю цією фразою і варто завершити))) 
Tags: Івано-Франківська обл, Карпаты, путешествия
Subscribe

  • Зустріч з Владиславом Івченком

    Я дуже люблю читати, перевагу віддаю сучасній українській літературі. А одним з найулюбленіших моїх авторів є сумський письменник Владислав Івченко.…

  • Лісовий лікбез від Андрія Сагайдака

    Міжрічинський парк – це фантастичне місце, де я побувала вже енну кількість разів, бувала я тут і восени, і взимку, і весною, і звісно ж влітку. І…

  • Похід хребтом Кукул

    Минулого року в травні я відкрила для себе хребет Кукул. До нього легко добиратися, нескладний підйом і просто фантастичні види, що відкриваються…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments