freckle06 (freckle06) wrote,
freckle06
freckle06

Гора Під-Берди. Апартаменти з видом на Говерлу

І хоч травневі вихідні пройшли непогано — я нарешті спромоглася об’їхати на велосипеді декілька сіл Менщини, подивитися дерев’яні храми, все одно мені не вистачало гір. І тому повернувшись додому я почала обдумувати варіанти поїздки у Карпати.


І тут вкотре переконуюсь, що всесвіт інколи тобі сам просто таки підсовує правильні рішення або пропозиції. І справді, сиджу я собі вдома, а тут бац і приходить пропозиція походу в гори на наступному тижні. Ще навіть не розібравшись що та до чого, я вже підсвідомо погоджуюсь і буквально за годbну вже маємо квитки на руках і залишається тільки речі спакувати.
І от дев’ятого травня, заполонивши ціле купе ми їдемо до Ворохти))))
В планах похід хребтом Кукул з ночівлею на горі Під-Берди. Все що я знала, що маршрут має бути не складним і дуже мальовничим, так воно і виявилося.
І ось ранок наступного дня, на вокзалі у Ворохті нас вже чекає таксі, яке довозить до Вороненко, звідки ми і стартуємо. Дорогою проминаємо три віадуки. Мене найбільше цікавив останній, той що вже біля Вороненко, бо саме до нього я тоді у 2013 так і не дійшла, а даремно, він таки гарний, шкода, що не можна було зробити фоточку)))
Ну от ми і на старті, вперед.


Попереду тунель, за яким вже починається Закарпатська область.


Ми ж пірнаємо під залізничний насип і рушаємо маркованою дорогою.


Йдемо селом, по звичайній вулиці.






А це показались засніжені вершини Чорногорського хребта


Невеличкий привал — водички попити і з картою звіритися, ну і сонцезахисним кремом намаститися))))




Проминувши останні хати, нам раптово дорогу перебігли парочка схоже що оленів, хоча це відбулося так несподівано і швидко, що я і не встигла толком розгледіти. Якщо чесно, то неочікувано, ніколи ще не наштовхувалася отак на диких тварин, до того ж так близько до житла.
Маркер, тут проходить і пішохідний, і веломаршрут.




Перший крутий і досить виснажливий підйом, хоч і не затяжний, але всі заморилися))))
Темп нам задавав найменший наш мандрівник — Діма, і якщо в перший день він йшов саме те, що треба, то в наступні, за ним вже важко було угнатися))))
І ось ми виходимо на полонину Припір, з якої відкриваються види на Ґорґанський хребет. І мої улюблені Хом’як з Синяком та Малим Ґорґаном. І от знову я ходжу навколо них, ну що ж під цим ракурсом я їх ще не бачила))))




А піднявшись ще трохи бачимо місце для відпочинку і гарні краєвиди, тому робимо ще один привал, благо, що самі собі хазяїни, а тому ніхто нікого не підганяє.


Тут види ще кращі.


Це я із зітханням гіпнотизую Синяк))))


Діма, який дуже цікавиться зброєю та всякими військовими штучками, досліджує окопи часів Першої світовою. А тут цього вистачає — бойових точок, траншей, воронок від снарядів, гільз, солдатського реманентну, колючого дроту, адже саме на Кукульському хребті велися активні бойові дії.




Якісь симпатичні жовті квіти.


Далі дорога пірнає в ліс і виводить нас на ще одну полонину з назвою Буковина і з прекрасними краєвидами.


Я відстаю, а народ рушає до потічка, що тече трохи нижче стежки.


А оце і є гора Під-Берди, куди ми і прямуємо.


Полонина Буковина у всій своїй красі. Біля колиби зустріли народ з рюкзаками))))




А далі знову в ліс.


Здолавши невеликий підйом, вже йшли просто хребтом.






Поки не вийшли на полонину Григорівка і до підніжжя Під-Берди.


Але нам треба відшукати так званий «кукульський кабінет», читаємо дописи, звіряємо місцину з фотками.


І перед джерелом починаємо дертися вгору.


Трохи вище є ще одне джерельце, з якого ми і братимемо воду.


Йдемо навпростець і ось ми на місці, бо навкруги відкриваються просто запаморочливі краєвиди.


А це нібито хтось спеціально для Діми зібрав і склав купкою гільзи)




Спочатку планували встановити намети трохи вглиб подалі від схилу, а потім передумали. Нехай скраю і більш вітряно, зате які краєвиди, тим паче прямо з намету можна насолоджуватися грізними та прекрасними Говерлою та Петросом.


Поки народ встановлює намети я медитую розвалившись на карематі)))) От заради оцієї хвилини повного щастя і варто дертися бозна куди, тягнучи на собі тяжкий рюкзак. Хоча цього разу він у мене був недуже важкий, бо зіславшись на своє коліно я не несла ні їжі, ні намету, хоча перла ще сумку з фотіком))))






З вершини відкривається офігенний панорамний вид, десь на 300°, тут тобі і Чорногору видно з Говерлою та Петросом, і Свидовецький масив, і звісно ж Ґорґани з мої улюбленим Синяком.












А це Малі та Великі Кізли, біля яких ми минулої осені виходили на Чорногорський хребет


Поки народ йде до джерела по воду, я досліджую схил, знаходжу цікаві ракурси та квіточки))))
















Табір розбили, пообідали, можна і відпочити — полежати, позагорати, просто послухати тишу та насолодитися видами та чистим карпатським повітрям, і звісно ж чайку випити з видом на Говерлу))))


Під вечір збиралися розпалити багаття, облаштували місце, трохи дров назбирали, але погода внесла свої корективи. Не встигли ми і повечеряти, як десь вдалині почало гриміти, а найвищі вершини зникли за чорними хмарами і пішов дощ. Хто б тепер міг сказати, що буквально півгодини тому ми ніжилися на сонечку. Добре, що гроза таки до нас не дійшла, бо я її страшенно боюся, а тим паче дуже страшно коли ти сидиш на висоті 1388 метрів. Довелося ховатися по наметах і готувати вечерю прямо там, бажати смачного іншому намету у меседжері і зваблювати повною флягою міцної настоянки)))




А ж раптом небо прояснішало, дощ ущух і ми такі радісні повилазили з наметів.


А навкруги красота — внизу все потонуло в білих хмаринках і було видно як гори «дихають».










До того ж небо прояснилося і показалися відблиски сонця, що сідало. Було дуже гарно, хоча описати словами то все складно, треба побачити самому)))












Поки ми захопливо спостерігали за останніми промінчиками сонечка, з іншого боку біла пухната хмарина почала потихеньку, в буквальному сенсі слова, поглинати Чорногору.


За якісь лічені хвилини, вона закрила майже весь хребет, це було щось дивовижне.





А потім біла імла накрила все навкруги, щось розгледіти можна було лише за пару метрів. Так, як ото у фільмах жахів наш табір зник у мороці . І знову пішов дощ, закінчення якого ми вже так і не дочекалися.






Десь за півдня ми змогли поспостерігати за мінливістю погоди над Чорногорою. Говерла та Петрос, що здавалися такими лагідними і милими, через деякий час ставали непривітними та грізними. З Кукульського хребта можна оцінити всю велич та міць Чорногори.
Як на мене, то сюди варто приводити новачків, які будь-за що хочуть у свій перший похід збігати саме на Говерлу, сприймаючи це як щось просте та легке, не усвідомлюючи могучості найвищої вершини України.
Можливо, колись я таки піднімусь на Говерлу, а поки що мені хочеться побувати в більш непопсових місцях, які від того не стають менш цікавими. До того ж Говерлою я вже насолодилася, вона прекрасна, якщо дивитися на неї з далеку))))
А наступного дня на нас, як то не дивно, чекав погожий ранок, але про нього трохи згодом))))
Третій день подорожі
Tags: Івано-Франківська обл, Закарпатська обл, Карпаты, путешествия
Subscribe

  • Абрикосове

    Цього року дуже чекала на абрикоси, не знала чи застану період достигання. А вони наче мене і чекали, як раз того тижня, як я приїхала, віддячили по…

  • Соняшники

  • В погоні за заходом сонця

    От чому так, коли ти вирішуєш сфотографувати захід сонця, то він завжди виходить якийсь не такий. То небо хмарне, то фарб не вистачає, то ще щось. А…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments