freckle06 (freckle06) wrote,
freckle06
freckle06

Подорож хребтом Кукул

Вночі дощ вщух і вітер послабшав, тож обійшлося без пригод. Але я все одно змерзла, це вже традиція))) Саме цікаве, що найтеплішою ніччю із всіх моїх проведених в походах, була ота на Бребенескулі, коли нас всю ніч заливало дощем, а рюкзак та капці плавали в тамбурі в гігантській калюжі)))))


Прокинулась я ще до шостої, визирнула з наметі і обалділа, ну де ще можна побачити з самого ранку таку красу. Не даремно ж кажуть: «Хто рано встає, тому Бог подає».






Беру фотоапарат та відправляюся на фотополювання.
Десь там сходить сонце




Підсвічуючи та розмальовуючи Говерлу та Петрос в теплі та ніжні кольори.




А там в долині висять білі хмарки, ховаючи під собою будиночки і нагадуючи морське плесо.












Я з завороженням спостерігаю, як змінюються все навкруги з кожною хвилиною.Сонце піднімається вище і навколишні пейзажі перефарбовуються в інші кольори)))












Ранкова кава та сніданок з видом Чорногору — це щось)))) За ради цієї миті ти забуваєш про всі незручності, складності, холод чи дощ)))


Цього разу вперше спробували готову їжу торгової марки Trekline від Харчі, зручно та смачно. В принципі я не перебірлива щодо їжі, тому мені все сподобалося, щоправда свій перший суп, я примудрилася вилити з пакету, так його інтенсивно перемішувала)))


За планом нас цього дня мав чекати недовгий перехід, якихось три кілометри до полонини Лаб’єска, а тому ми нікуди не поспішали — неквапно поснідали, зібрали намети, спакували рюкзаки.




А от Дімин рюкзак поважчав, бо з Під-Берди він забрав з собою трофей — гільзу років Першої світової. Мене вразила його затятість, він ніс її до самого низу і мовчав, хоч було важко і не зручно, але він таки справився і трофей поїхав до Києва. Молодець, але уявляю як мама зраділа такому сюрпризу)))
Остання фоточка перед тим як рушити.


І вперед)))


Навпростець спускаємося на хорошу дорогу і йдемо до отих полонин.


Наш шлях проходить по колишньому кордону, про що нагадують кам’яні стовпчики


Я потихеньку відстаю, бо хочу і насолодитися видом і зробити пару фото))))






Дорога дуже мальовнича




Полонина Озірна


А он там ми ночували, так здалеку виглядає гора Під-Берди


Вказівничок, тут шляхи розходяться, нам далі по жовтому маршруту вгору.




Тут маркер трохи губиться серед лісу,тому ми не знайшовши його йдемо по відкритій місцевості вздовж лісу, а заодно і видами насолоджуємося)))






Привал, звіряємося з картою.




Прощаємося з Чорногорою, бо починаємо спускатися вниз з хребта Кукул.
А до однойменної вершини до речі всього один кілометр залишився))))
На хребті сильний вітер, але нам он туди вниз на полонину Лаб’єска




Тут зустрічаємо перший сніг на своєму шляху


І залишки крокусів)))) Фотографую на ходу не знімаючи а ні рюкзак, а ні змінюючи об’єктив)))






Саме тут на полонині Лаб’єска ми і мали за планом заночувати, але потім передумали. В порівняні з вершиною Під-Берди мені тут здалося якось незатишно і до того ж було досить вітряно. Сірі похмурі та дещо зруйновані колиби навівали сум.




Поки народ дивився карту та думав де нижче можна заночувати, я трохи пополювала на квіточки та краєвиди.










Внизу Ворохта


І знову любі Ґорґани))))


Вирішено, спускаємося нижче і там шукаємо місце для табору.


З іншого боку воно і правильно, бо прийшли на Лаб’єску ми десь о першій дня і сидіти на ній цілий день було якось зовсім не цікаво. Звісно якщо б залишилися, то можна було піднятися на Кукул.
До того ж звідси до Ворохти десь кілометрів 11, і залишати таку відстань на останній день перед потягом якось не дуже хотілося. А так у нас вийшло все чітко, кожного дня ми пройшли десь в районі 7 кілометрів))))
А далі вже не було ніяких краєвидів а тільки лісова дорога вниз))))




Здолавши спуск ми йшли чудовим буково-сосновим лісом, який в сонячну погоду виглядав просто шикарно. Хоча опинитися тут у сутінках чи перед грозою мені б не хотілося))))


На ночівлю вирішили зупинитися на горі Кичера попід якою йшла маркована стежка. Але що там на верху ми не знали, піднімалися навмання по ледь помітній стежині, сподівалися що там буде непогано і до того згідно карти мало бути джерельце.
Ось вона Кичера, начебто непогане місце, досить затишне, щоправда трохи вище паслися коні і активно велося будівництво, але була вода, було місце для багаття і були дрова, тому не вагаючись розбиваємо табір. Єдине, що видів звідси вже майже ніяких не відкривалося, але то таке))))




Знову купа квітів, ну і гарні вони ці фіалки))))




А потім був пізній обід на сонечку))))


І нарешті цього вечора, на радість Дімі, ми таки розвели багаття і не просте, шикарне. Почали навіть не дочекавшись поки сяде сонце, хоча на Кичері було досить багацько комарів, то ми відганяли їх димом.




Сухих дерев було багато, тому сиділи довго — насолоджувались теплом, дивилисясь на яскраві язики полум’я і пили гарячий глінтвейн.








Що ж це був наш останній вечір в горах, за що ї випили, похід вдався))))


Коли вже догоріло багаття, з’ясувалося, що над нами чисте небо з купою зірок, від виду яких захоплює подих. Ми, міські аборигени таке бачимо не часто, а тому вмощуємося прямо поряд з наметом на сідачках і ще довго розглядаємо всесвіт над нами, вишукуючи знайомі сузір’я та загадуючи бажання під падаючі зірки.
А потім була дуже холодна ніч)))))) Наступного разу про Ворохту))))
Перший день походу
Tags: Івано-Франківська обл, Закарпатська обл, Карпаты, путешествия
Subscribe

  • Закарпатське макро

    Продовження посту про різнотрав'я Карпат. Цього разу макро)

  • Літнє макро

    Коли як не в сірі весняні дні перебирати яскраві літні фотографії) Трохи макро з мого улюбленого Індустара

  • Літні мотиви

    Коли за вікном все біло-сіре, то хочеться яскравих барв) Так і згадуєш про літні фотографії)

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments