На презентації окрім автора були присутні Софія Філоненко та два редактори Олександр Стукало та Богдана Романцова.
Говорили про плани щодо майбутніх творів, про екранізацію Івана Карповича та і про долю самого Підіпригори. Думаю вже не секрет, що в останній книзі, в якій події розгортаються в 19017 році, автор вбиває Івана Карповича руками більшовиків. Якщо чесно, то в глибині душі, я все таки сподівалася, що славетний сищик таки не загине, наприклад він міг би встигнути одягти бронежилет чи щось таке. Але на жаль...
Тож тепер варто очікувати на пригоди Карповича лише до 1917 року. Але можливо буде розповідь про Моніку в тридцятих роках у Польщі.
Розмова-презентація пройшла чудово, незважаючи на не таку вже й велику кількість людей в залі.
Якщо чесно, то я трохи заздрю сумчанам, бо на них чекає презентація збірки оповідань «Ігри пам'яті» з авторським читання під музику. Це буде класно, на позаминулому Арсеналі була свідком такого дійства. Сподіваюся, на наступну свою презентацію Івченко і до столиці привезе щось таке цікавеньке.
Тепер я маю дві товстелезні книжки, Владислав тоненькі не пише, тобто гарним чтивом поки що забезпечена))))
А ще цього разу я зробила фотографію з улюбленим автором, хоча зазвичай я не страждаю на такі штуки, а тут не втрималася, тим паче зі мною як раз був фотограф, якому можна було довірити таку важливу справу)))))
