
Я бурчала перші 5 хвилин, а потім з захватом потонула у білій імлі.

Успенську церкву можна було вгадати лише по обрису на фоні неба.

А сусідський сарайчик перетворився на химерну та дещо моторошну хатинку якось відьми з дитячої казки.

А потім встало сонечко і все розмалювало у теплі золотаві барви.



І сарайчик одразу подобрішав

І церква стала красивішою


І стало видно павутиння, яке, як виявилося заплело все навкруги.



Осінній туманний ранок таки прекрасний, головне його не проспати))))