Я бурчала перші 5 хвилин, а потім з захватом потонула у білій імлі.
Успенську церкву можна було вгадати лише по обрису на фоні неба.
А сусідський сарайчик перетворився на химерну та дещо моторошну хатинку якось відьми з дитячої казки.
А потім встало сонечко і все розмалювало у теплі золотаві барви.
І сарайчик одразу подобрішав
І церква стала красивішою
І стало видно павутиння, яке, як виявилося заплело все навкруги.
Осінній туманний ранок таки прекрасний, головне його не проспати))))
