freckle06 (freckle06) wrote,
freckle06
freckle06

Прочитане — листопад 2018

Цього місяця читала в основному Івченка)))


Владислав Івченко «Ігри пам’яті»
Нарешті я добралася до книги оповідань Івченка, купленої ще на Арсеналі)))) Скажу одразу книга хороша, складається з 23 оповідань — реалістичних, місцями смішних, а іноді реально страшних та моторошних, з реаліями нашого несправедливого життя. Читалася довго, бо кожна розповідь має свій сюжет та героїв, і то все треба осмислити та переосмислити, що потім рухатися далі.
Всі оповідання різні та цікаві по-своєму, тому якось уособити свої враження складно, тому пройдуся трохи по кожному твору)
«Поліна повертається додому»
Черговий твір Івченка, де розповідь ведеться від імені жінки. Вкотре вражає те, як точно відтворено жіночі проблеми, погляди та переживання.
«Чужий»
Історія про добровольця, який не може пристосуватися до мирного життя. Таке собі протистояння двох різних світів, між якими прірва, бо його представникам ніколи не зрозуміти один одного. До речі дуже болюча та актуальна тема на сьогодні.
«Вільна каса»
Це моторошне оповідання мене вразило та приголомшило. Як на мене воно ідеально б підійшло для короткометражного фільму. Колись давно американці екранізували моторошні або страшні новели, от це оповідання б ідеально підійшло. Для мене тепер вираз «Вільна каса» набув якогось зовсім іншого сенсу. Насправді твір страшенно реалістичний і описує буденність, сірість та безвихідність життя, людей, які вимушені виживати у цьому світі, чіплятися за останню соломинку, бо інакше їх поглине чорна пітьма.
«Не можна забувати»
Оповідання про втрату зв’язків між поколіннями. Як мало ми знаємо про свій рід, ким були наші пращури, чим вони жили? Мало хто дасть відповідь на це питання…
«Міша Хрест»
Розповідь про нашу українську прогнивши систему влади — корупція, взятки, зв’язки, все як у житті. Не знаю, але у мене головний герой Міша, асоціюється з однією високою політичною особистістю.
«Прощання»
Оповідання переносить читача в часи радянської репресійної системи. Насправді стає і смішно і гірко від описаних подій. Головний герой тихий бухгалтер, який ніяк не виступає проти системи, сидить собі тихенько і робить свою справу, а тут раптом до нього приходять вночі — арешт і розстріл. А все через любов до жіночої статі та бажанні задокументувати свої походеньки.
«Володя»
Жінка чепуриться та йде на побачення, ну що тут дивного? А те, що її коханий монумент, Володимир Ілліч, якого скинули у болото. Чергове трохи моторошне оповідання про силу радянської пропаганди, яка і досі жива, досі зводить людей з розуму і може штовхнути навіть на вбивство.
«Запах спекотних яблук»
Цю розповідь вже чула у виконанні самого автора під музику на одному з Книжкових Арсеналів. Розповідь сильна, тут і любов, і мужність, і секс, і кров і жага до пригод, єдине, що фінал трагічний, але іншого, напевно, і не могло бути.
«Жовті чоботи, Біла Гора та багато червоного»
Ще одна історія для екранізації. Тут про наші будні, про деребан землі, лісу, про шишок з АП, про московських попів, про ремонти наших чудових доріг, але то таке, головне, то жовті чоботи. На що людина може піти, щоб заполучити омріяні жовті чоботи? Біла Гора вже не раз згадувалася автором у його творах. Це місце, же за часів Голодомору було поховано багато померлих, і які не знайшли спокою, тим паче, якщо про них не хочуть пам’ятати…
«Наш Крим»
Оповідання про Крим, читаючи його відчуваєш на скільки автор знає і любить це місце. І як би там не було, ключове слово у всьому тексті це те, що він таки НАШ.
«Пожежний інспектор у біді»
Оповідання має несподівану кінцівку. Мова йдеться про пожежного інспектора, який розробив ідеальну схему відмивання грошей, яка працювала як годинник, але її все ж таки відслідкувала прокуратура, бо ж з ними не поділилися. За інспектора взялися серйозно — катування, знущання, спроба вбити. Але чому пожежник так хоче вийти на волю саме за три дні?
«Мій дід»
Уявіть, що ваш дід у радянські часи виконував смертні вироки, розстріляв силу силенну народу, то як ви до нього ставитиметесь? Відповідь знайдете у оповідання.
«Люди Сонця»
Про людей Сонця я вже читала у творах Івченка, тому тема не нова, але тут окрім всього примішана ще й корупційна складова нашого суспільства. У кого більше грошей, то й і керує балом.
«Не треба пам'ятати»
Цікава розповідь яка тримає в напрузі, все чекаєш та гадаєш, як же себе поведе головний герой. А в кінці він вирішує просто забути і не пам’ятати…
«Внутрішній кролик»
Хто знайомий з творчістю Івченка, то вже напевно читав про чудовисько – внутрішнього кролика. Так от в цьому оповіданні ці істоти захоплюються мізки та тіла всіх жителів містечка. Дещо моторошно навіть стало.
«Купон до запитання»
Мова про такого правильного чоловіка, що робив все аби вислужитися, вибитися в люди, піднятися по кар’єрним сходам. І лише одного разу дозволив собі розслабитися, скористуватися подарунковим купоном на секс-послуги і погоріти)))) Цікаво, хто ж його підставив —підлеглий, що подарував той злощасний купон, чи то така була його доля?
«Кляті груші»
Сумна історія про вояка, який від вічного недоїдання позарився на груші і ті кляті груші зруйнували його життя((((
«Збирання багатого врожаю слив»
Оповідання – це розмова чоловіка і жінки під час збирання соковитих слив.
«Два товариші»
Ще оповідання я вже читала. Тому воно мене вже так не вразило як вперше. Але хороше – про силу кахання.
«Трансатлантична шапка»
Розповідь про чоловіка для якого робота в Америці в кінотеатрі є найбільшою радістю і навіть сенсом життя. Навіть смерть батька не може відірвати його від роботи.
«Чотири відра халепи»
Трохи фантастики від Івченка. Ніколи не зартесь на те, що впало з неба. Тим більше, якщо воно ще й російське, бо буде біда.
«У лісі, біля річки»
Дуже класне оповідання. Спочатку ніби нісого особливого – мова про дітей, що живуть з батьками алкоголікаами у лісі у землянці. Годуються чим перепаде, забирають залишене туристами. А одного разу натрапляють на дивних озброєних туристів. І у 12-ти річного хлопччака виявилася така сила до життя, що він розправився з двома дорослими чоловіками, до того ж озброєними. Сильна річ.

Вийшло багато тесту, можете не дочитувати, краще беріть книгу оповідань і вперед, в ній ви обов'язково знайдете, щось цікаве саме для себе

Владислав Івченко «Наїбалися»
Свіже оповідання Івченка. Твір не надрукований, і, думаю, не буде, в такому форматі так точно. Тут багато опису сексуальних сцен, видів сексу, ненормативної лексики, але в той же час тут піднято багато проблем сьогодення, політичних, мовних, пропагандистських. Хоча спочатку цього не помічаєш.
Бо ж починається все з того, що дві парочки свінгерів їдуть у затишний будинок серед лісу, щоб придатися розвагам, але все не так просто. Під одним дахом збираються:
Дівчина-ватніці з Донбаса, яка ненавидить Україні, підтримує руській мір, підтримує анексію Криму і любить та підтримує путіна, а і звісно ж розмовляє російською і терміти не може селянську мову.
Ще одна дівчина з Черкащини, пройшла Майдан, стала волонтеркою, допомагала нашим військовим, почала розмовляти українською.
І двоє чоловіків — один із Сумщини, аполітичний, але пішов воювати, бо його призвали, другий з Тернопільщини — волонтерив, але в добровольці не пішов, бо нібито не отримував повітки.
І ось ця четвірка опиняється замкненою у будинку і починає сваритися. Якщо подумати, то ця четвірка є уособленням нашої країни, наших людей. Так і є, хтось підтримує Україну, хтось йде воювати, хтось кличе путіна, хтось ненавидить українську мову.
А потім з’являться спільний для них всіх ворог, і четвірка, яка нещодавно ворогувала, об’єднується, щоб вижити і перемогти. І їм це вдається. Можна сказати, що Україна перемагає свого ворога, хочеться в це вірити. А можливо так і буде, не даремно ж кажуть, що люди мистецтва, письменники, щось таке знають і є в певній мірі пророками.
Символічним як на мене є і те, що саме український хуй вибиває дурість з донечанки-ватніци.
Ще хочу сказати, що цікавою є форма написання твору, він майже весь складається з діалогів, тут не має довгих красивих описів місць та герої, але це не заважає твоїй уяві намалювати картинку. Прочитала за день на одному диханні, пік та напруження було вкінці, коли було невідомо, як повернеться сюжет.

Катерина Бабкіна «Соня»
Непогане чтиво, але на раз, чимось нагадує мені чи то ранню Карпу чи то ще когось. Але загалом було цікаво, до того ж читаючи текст, пізнавала польські міста в яких нещодавно побувала. Історія про дівчину Соню, яка вагітніє невідомо від кого, її кидає хлопець і вона разом з двома друзями геями їде до Польщі шукати свого батька. Начебто знаходить і стає його коханкою. Якось так))))
Tags: книги
Subscribe

  • Бігач

    До недавна я знала, що Бігач - це село, що знаходиться в стороні від траси в Менському, а нині вже Чернігівському районі. Чому звернула увагу, бо на…

  • У пошуках примари

    До недавнього часу найстарішим храмом Менщини була Миколаївська церква в селі Городище. Церква була збудована у 1763 році, в 60-тих роках її…

  • Літо

    Літо, поле, на якому колоситься пшениця та ячмінь, сонце, що наближається до горизонту і все навкруги заливає жовтогарячим світлом, а ще тиша і…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments