Сьогодні побувала на Інститутській і мене охопило якесь гнітюче враження. Мало людей, мало квітів, а ще й цей потворний зелений паркан, який встановили акурат десь за два тижні до роковин під приводом будівництва меморіалу. Але ж 5 років нічого не робили, а тут раптом засвербіло, чого так спішно відгородилися від людей, зробили певну перепону, хто зна…
Черговий проект меморіалу. У мене він викликає непорозуміння, непрофесійні та неякісні рендери не дають повної картини того, що має бути на виході. Зелений парк посеред вулиці, але ж, не думаю, що хтось закриє проїзд машинам до готелю Україна. І цікаво, як вони зариють ті дерева у бруківку і притому ще й таких велетенських розмірів.
Пам’ятний знак з фотографіями Героїв Небесної Сотні та хрест поки що перенесли вбік, до каплиці. Незабаром і вони зникнуть, чи то їх начебто мають перенести до музею.
Повз мене на шаленій швидкості проноситься лексус, людям в автівці все одно, що тут начебто перекрито, вони живі і вони спішать в своїх справах…
Через 5 років знову запрацював годинник на профспілках.
Сумно… Але я не про те, давайте пом’янемо загиблих, вони померли заради того, щоб ми не здавалися, ставали кращими та жили по совісті, хоча звісно у кожного вона своя…
Пам’ятаємо…
