Рушаю по Новоселівській.
Пам’ятник Стіву Джобсу, встановлений у 2012 році. На його виготовлення було витрачено кілька сотень кілограмів металевих деталей.
Далі виходжу до собору Св. Павла, який місцеві називають просто кірхою. Збудували її у 1897 році, у радянські роки тут містилася бібліотека та спортивний зал. В 1976 році будівля пережила страшну пожежу, відновили кірху лише у 2010 році.
Радянські балкони
Різьблені двері
Балкони різних епох
Одеський цирк – це унікальна споруда, збудована у 1894 році, її дах зібраний з металевих конструкцій, що з’єднані між собою заклепками. Зварювання їх не бере.
Читач))))
І ось я у Валіховському провулку. Досить цікаве місце, до цього я про нього і не знала. Тут знаходиться найстаріша в російській імперії станція швидкої допомоги, судово-медична експертиза, морг та патологоанатомічний музей. Тобто місце таке, що більше асоціюється зі смертю. Але будівлі грандіозні і створюють якусь таку неповторну атмосферу.
А ще саме тут у 1925 році зробили мумію Котовського, над цим працювала та ж бригада, що і над мумією Леніна.
А ще кажуть що в патологоанатомічному музеї і досі зберігається прострелене серце Котовського, щоправда ніхто достеменно не знає в якій ємності.
І ось я вже на славетному Приморському бульварі.
Пам’ятник Апельсинну, чи як називають його місцеві – хабару, адже саме хабар у вигляді апельсинів врятував місто Одесу. Пам’ятник встановили у 2004 році, пам’ятаю як я його шукала у 2006, стоячи буквально в парі кроків))))
Шахський палац, хоча будував його поляк і будівля зовсім не схожа на східну. А назву він отримав тому, що тут з 1906 по 1948 рік проживав перський шах зі своїми чи то 80, чи то 50 дружинами.
Далі повертаю на вулицю Гоголя
Будинок Фальц-Фейнів, або ж будинок з атлантами, що тримають на своїх плечах небосхил. Якщо внизу будинок виглядає пристойно, то дах в аварійному стані. Але в грудні будинок вже активно реконструювався.
Будинок Гоголя, саме тут зупинявся Гоголь і працював над другим томом «Мертвих душ».
Трохи будинків та балконів.
будинок схожий на бісквіт)
Картинна галерея, яка відноситься до садиби Толстого, далекого родича Льва Толстого. Сам палац жовтенький і знаходиться по праву руку від галереї. Зараз тут знаходиться будинок вчених.
Далі виходжу до Сабанєєвого мосту. До речі, в Одесі 13 мостів і не має жодної річки, всі мости перекинути над ярами і виконують роль шляхопроводів.
Сабанєєв міст вважається одним з найстаріших, збудований у 1835 році, назву отримав на честь генерала Сабанєєва.
Далі по військовому узвозу повертаюся до Приморського бульвару.
Тещин міст, збудований у 60-тих роках для того, щоб тогочасний секретар обкому партії міг ходити до своєї тещі напряму)))))
Коли я востаннє була в Одесі, скверу «Стара Одеса» ще не було, тому йду його досліджувати.
Всі три об’єкти в одному кадрі — стара альтанка, місток та скульптура.
Колодязь перенесений сюди з одеського дворику. Під такими колодязями, як правило, стояла цистерна для дощової води. Адже в місті не було своєї питної води. Саме тому дахи одеських будинків були односхилі в сторону двору.
Тещин міст хитається як завжди)))))
Серце з замками, воно стало рятівником для Тещиного мосту, бо до його появи, всі ці замки кріпили на перила мосту, що було ой як недобре.
Одеські дахи
Вид на порт
Будинок з однією стіною, саме він чомусь мені дуже добре запам’ятався під час мого першого знайомства з містом.
Будівля не унікальна, схожі є в Києва, але саме одесити привернули до своєї увагу. Наразі будинок внесено до реєстру культурних пам’ятників України, що і врятувало його від забудови поряд.
Будинки Приморського бульвару, всі гарні і варті уваги.
А я йду дивитися нові парки — Грецький та Турецький. Що сказати, гарно, чисто, для туристів саме те що треба. Але в той же час багатолюдно, тому рушаю далі.
Одеський фунікулер є найстарішим в Україні, побудували його у 1902 році і до 1941 року він працював без капітального ремонту. Троси, виготовлені на одеському канатному заводі залишалися надійними. А в 1969 році його закрили. Відновили лише у 2005 році. Але саме смішне, що я його тут не пам’ятаю)
Потьомкінські сходи – невід’ємний атрибут Одеси, кожен має ними пройтися і сфотографуватися))))
Сходи сплановано так, що дивлячись на них зверху, ви бачитимете лише площадки, а знизу лише сходинки, які нагадуватимуть піраміду, яка веде до Дюка, найулюбленішого одеського персонажа.
До речі, якщо дивитися знизу, ви не побачите постаменту, у вас складеться враження, що Дюк стоїть поміж людей.
Спускаюся донизу, долаючи 192 сходинки, хоча спочатку їх було рівно 200, але 8 довелося прибрати, будуючи Приморську вулицю.
На морвокзал не йду, вже стільки разів там бувала, через Турецький парк повертаюся до мерії.
Вокзал в променях вечірнього сонця.
Воронцовський маяк
Платан
Міська рада, будівля зводилася для хлібної біржі у стилі неокласицизму, то вже пізніше до неї переїхала мерія.
Годинник та дві скульптури — День та Ніч. Поговорюють, що скульптор День зліпив з дружини, а Ніч з коханки)
Гармана часів Кримської війни із затонулого англійського фрегата.
Коли б’ють куранти, звучить гімн Одеси — «Одеса моє рідне місто».
Далі рушаю до Оперного
Археологічний музей
Логотип Одеси та алея зірок, яка щороку поповнюється новими зірками.
Скульптура біля Морського музею.
Потроху починає сутеніти, та й ноги мене вже не тримають, тому починаю повертати в сторону хостела.
Трохи театру, фонтан та янголів-пустунів.
Скульптура банкірчика на Рішельєвській.
Вечірня Дерибасівська зовсім не радує, шумно, гамірно та дуже багато людей, тому швиденько її проходжу і йду відпочивати, адже завтра чекає новий день і нові місця))))))
