На карантині є час поглянути на життя під іншим ракурсом, навчитися цінуватити прості речі, шукати цікаві речі поряд з собою.
Я вже потроху виходжу на вулицю, а тому вирішила пошукати стріт-арт в своєму районі – розписані стіни, під’їзди.
Під час однієї з прогулянок знайшла розписаний під’їзд, а там окрім соняхів помітила меморіальну дошку. Підійшла ближче, прочитати, виявилося, що в будинку по вулиці Каштанова 14Б мешкав журналіст В’ячеслав Веремій, він загинув під час Майдану у лютому 2014 року, його застрелили на Великій Житомирській.
Не знала і навіть ніде не читала, що Веремій жив отут, зовсім поряд через дорогу від мого будинку. Жив з 1987 року, навчався в сусідній школі.
Так склалося, що до мене підійшла жінка, поки я розглядала табличку, стала розповідати про В’ячеслава, виявилося що це його мати. Жінка і досі згадує сина зі сльозами на очах. До того ж вона робить все, щоб пам’ять про нього не стерлася, видала книжку з оповіданнями сина.
Отакою видалася моя прогулянка Троєщиною, пішла шукати мурали, а повернулася до дому з новими знаннями та книгою. Це вже сторія, спробую доторкнутися до її сторінок.
