Ці сім днів були неповторні, ще досі не можу прийти до тями, мозок і досі підсовує картинки гір замість запилених київських вулиць.
А ще я хочу подякувати тим людям, які були зі мною цей час, які випробували свої сили, піддавалися на авантюри та вирушали підкорювати чергові вершини, нехай вони були не такими високими, але ж вершинами. Кожного ранку мені заварювали каву з вершками, або згущеним молоком, хтось постійно добував гриби, так, я їх не їла, але отой білий персональний запам’ятала)
Дякую, дівчата, за чудову компанію, за авантюризм та витривалість, за ранкові бурчання та гарний настрій, без вас цей тиждень був би не таким цікавим. І навіть отой стрімкий спуск до центру землі мені сподобався, правда коліно таки дало про себе знати вже тут в Києві.
Словом теплі спогади, файні види і гори грітимуть мене ще довго, до наступної вилазки в гори. А вона ж буде правда? Адже думка про Близниці вже не дає спокою)
